Готовы ли мы послать своих детей воевать в Грузии за союзное государство?

"Союзна держава" - солодка наживка з отруйним гачком

Павло Булгак _ Понеділок, 29 березня 2010, 15:34

 

 

 

Версія для друку Коментарі 112

 

 

 

Павло Булгак, політичний аналітик, для УП

 

Нещодавно команда Януковича, не без допомоги руки Кремля у вигляді окремих депутатів Держдуми РФ - закинула в інформаційний простір тему створення союзної держави між Україною, Росією, та Білоруссю.

Цій "наживці" були присвячені п'ятничні ефіри як у "Великій політиці" з Кисельовим на "Інтері" так і в програмі у Савіка Шустера.

В одній із програм, посилаючись на дані Інституту соціології Національної академії наук, віце-прем'єр Володимир Семиноженко прямо заявив, що більшість українців хочуть увійти в союз з Росією і Білорусією.

Правда жодних конкретних даних при цьому не навів.

"Люди хочуть союзної держави і вірять, що це приведе до успіху країни", - чомусь упевнений Семиноженко.

Можна не сумніватися, що незабаром з'явиться й відповідна позитивна соціологія, яку команда президента активно розповсюджуватиме та обговорюватиме в інформаційному просторі.

От тільки варто реально подивитися на речі і задати собі та людям пару простих запитань, і охочих мати союзну державу з Білоруссю та Росією одразу поменшає.

Тільки для зовсім наївних не зрозуміло, що під фразою "союзна держава" криється не лише економічний, але й військово-політичний союз.

Про останній нюанс команда Януковича звісно не згадує, роблячи наголос виключно на позитивних аспектах економічної співпраці між країнами. При цьому, насправді для такої ефективної економічної співпраці достатньо зони вільної торгівлі без виключень і обмежень, а не наднаціонального утворення.

Що ж собою реально являтиме союзна держава, в яку нова українська влада хоче нас усіх затягнути, можна чітко побачити на прикладі пілотного проекту такого утворення – союзної держави між Росією та Білоруссю.

Отже читаємо, "Союзное государство - союз Российской Федерации и Республики Беларусь с поэтапно организуемым единым политическим, экономическим, военным, таможенным, валютным, юридическим, гуманитарным, культурным пространством".

Під нього підписані конкретні угоди, зокрема ключовий договір "О создании Союзного государства" від 8 грудня 1999.

Тут йдеться і про спільну оборонну політику, про спільний розвиток збройних сил, про спільне використання військової інфраструктури. А також про спільну боротьбу з тероризмом.

Більше того, Росія в свій час заявляла, що членами такої союзної держави рано чи пізно стануть невизнані республіки Абхазія, Південна Осетія та Придністров'я.

А тепер декілька простих запитань.

Чи готові ви та ваші діти воювати з Грузією, якщо Росії в рамках союзної держави куди входитиме Україна - знову заманеться поляскати зброєю в цьому регіоні?

Чи готові ви та ваші діти проливати кров за невизнані республіки Абхазію, Південну Осетію та Придністров'я?

Адже в договорі про аналогічну союзну державу між Росією та Білоруссю йдеться про спільну оборону, і що головне про спільне використання військової інфраструктури.

Це означатиме, що у випадку війни Росія та інші члени союзу використовуватимуть українські порти, авіабази та інше для військових дій. Це одночасно означатиме, що всі ці українські об'єкти стануть мішенями для іншої сторони збройного конфлікту.

Йдемо далі, чи готові ви та ваші діти воювати в Чечні? Чи вести боротьбу з чеченськими терористами в рамках згаданого вище положення угоди про спільну боротьбу з тероризмом?

Останні вибухи в московському метро, де загинули більше трьох десятків осіб – пряма проекція того, що може статися у метро Київському в разі, якщо Україна вступить до союзної держави, візьме на себе відповідні зобов'язання та автоматично стане мішенню для терористів як посіпака Росії.

Ось принаймні на ці два питання, не кажучи вже про гуманітарні та культурні загрози участі України в такій союзній державі треба дати відповіді як новій владі, так і самому собі, щоб не проковтнути "солодку" на перший погляд наживку з отруйним всередині гачком.

Павло Булгак, політичний аналітик для УП

Анатолий Стреляный о последствиях теракта в Москве

Анатолий Стреляный, российский публицист:

ПЕРЕД РОССИЕЙ ВСТАНЕТ ВОПРОС – ОТПУСКАТЬ КАВКАЗ ИЛИ НЕТ

Ваш вопрос можно поставить иначе: насколько жестче станет российский политический режим? И кто будет играть первую скрипку после этого события – по-прежнему Путин или, возможно, Медведев воспользуется случаем наконец показать себя настоящим руководителем страны?

В любом случае нужно ждать того, что будет названо «дальнейшим наведением порядка» во всех сферах жизни. Тем более что это с некоторых пор уже началось, по крайней мере на словах.

Безусловно, бюрократы всех уровней попытаются извлечь побольше пользы для себя. Каждый будет пытаться украсть побольше, будут сводить счеты под шумок. Так происходит в подобной ситуации при любом недемократическом режиме, а особенно при таком, как российский, с давними традициями использования всевозможных бед. Не говорю уже об огромном количестве разговоров о том, что это сама власть и устроила. И власть не сможет убедительно доказать, что она к этому непричастна.

Сейчас много будут говорить на тему, чьих именно рук был этот теракт, но правду мы узнаем лишь позже, намного позже.

Но, конечно, завтра Россия уже будет не та, что вчера. Это вполне понятно. Уже то, что мы рассуждаем – причастна власть или нет, - ее вина. Каждая недемократическая власть должна быть готова к тому, что на нее будут вешать всех собак.

Если даже в Америке нашлись люди, которые обвинили американские власти в взрыве «близнецов», то что говорить о России?!

Конечно, российской власти обидно, если она не имеет к этому отношения, но такая власть обязательно имеет отношение. Если бы это было в Англии, то английская власть была бы невиновна. А эта – виновна, потому что она преступна. И мы знаем о ее преступлениях.

Московская власть приписывает теракт кавказцам. Значит, им нужно будет делать что-то с Кадыровым. С бандитом, которому отдали Чечню за то, что он обещал навести там порядок. Две чеченских войны получили логическое завершение, потому что Чечня фактически получила независимость, где нет российского закона. Там руководит Кадыров и его бандиты. Если теракты действительно имеют чеченский след, то зачем тогда кормить Кадырова, закрывать на его средневековое ханство глаза? И спокойствия там на самом деле нет. И в Ингушетии беспокойно, ежедневно кого-то убивают, то есть обстановка неуправляема.

Да, перед Москвой сейчас встанет вопрос – отпускать Кавказ или не отпускать. А если отпускать, то как, если не отпускать – тоже как? Но эти вопросы не для таких мозгов, как у Путина и Медведева – во-первых. Во-вторых, эти вопросы для по-настоящему легитимных лидеров. Это же не на лыжах кататься в Сочи и позировать с голым торсом