Море — чорна грудка печалі, душа Мефістофеля наодинці. Терпне рояль під пальчиками дівочими, і в воду падає з кручі земля. Шерхлі трави вологі пасажі ловлять, і стогін стихії туманом важким облягло. * Гусне вечір сурою корана, і в яру струмка гортанний звук. Стільки правди в горлі, стільки мук — не переповісти і до рання. * Тоскний тріск у порожнім лісі, і пташиний колючий свист. Падолист. Де ж метелику сісти?