lena_ua_mk

Оригинал взят у

Radiy Radutny.

Тролейбус № 18. Їде з Лукьянівки здогадайтесь куди. Двоє літніх жінок неголосно сперечаються за Майдан. Одна за, друга, відповідно, проти. Сперечаються тихо, інтелігентно, якісь аргументи наводять, але мені не чути. Влазить третя - молода, але з якимось дуже нервовим виразом обличчя; й влазить голосно:
- Да как же вы не поймете - ведь они там все за деньги стоят! Платят им, понимаете!
Сивий дядько, що стоїть до тітки боком, трохи повертається й тицяє себе пальцем в груди.На грудях стікер - "Я тут не за гроші".
Тітка, ще голосніше:
- Ну ладно, а листовки они за какие деньги печатают!
- Ну я, - кажу. - Трохи надрукував. За свій рахунок. А ще там гроші збирають й за них друкують.
Тітка, вже істерично:
- А еду?! Там же еду раздают! Откуда она?
Одна з жінок, що сперечалися, розкриває сумку - та набита коробками чаю та пачками з печивом.
- Ну от я, - каже. - Трохи підкидаю. Може, ще хто.
Тітка:
- А Ленина?! Чем вам Ленин мешал! Это же наша история!
Хлопець із плеєром у вухах:
- А давайте Гітлера замість нього поставим! Це також наша історія!
Тітка аж труситься:
- Да вы! Да вы!.. Да вы!.. Да вы все тут бендеровцы!!!
- Атож! - повертається до неї кондукторка. - Ми такі! До речі, ви за проїзд заплатили?
І тут тітці заціпило, як наче їй в очі Горгона поглянула. Просто скам'яніла. На її щастя, трапилась зупинка, й чари негайно зникли - чкурнула так, як боліди Формули-1 не стартують.

То я оце й собі думаю. Може б і в інших ригів та підригайликів квиточки якось спитати? Може, й вони чкурнуть?