Поезія Майдану

[lena_ua_mk]

Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму,
В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,
Стоїш за плечима в синів найдорожчих – незримо –
Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.
Ще рано гасити це полум’я, Господи, рано,
Згортати знамена у мороку зла позасвітнього,
Бо зрада – ти добре це знаєш, ще глибша за рану,
Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.
Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй
Запалене місто-свічу, серед снігу і диму,
Якщо тебе хтось не впізнає, дай знак, що ти свій,
Що завжди стоятимеш поруч з синами своїми...

Marjana Savka