lena_ua_mk

Військовий фельдшер Ігор Шамо випив гірку чашу війни до останньої краплини, йому довелося побачити чи не найбрутальніший, найстрашніший бік військового буття… Може тому він ніколи не розказував фронтових історій. А мабуть, їх було чимало, тільки вже надто болісні. Його фронтовий шлях почався від Волги та переможно закінчився у Берліні. Йому невимовно поталанило — він залишився живий. Можливо, ще й тому, що музика ніколи не полишала його, навіть у ці страшні, криваві роки. Вона берегла його, а він беріг її у своєму серці. А ще своїм мистецтвом у рідкі хвилини відпочинку відігрівав, лікував душі друзів-солдатів — навчився грати на трофейному акордеоні, переграв на ньому все, що знав, і ніколи нікому не відмовляв. А одного разу у розбомбленому німецькому містечку грав на вцілілому церковному органі свого улюбленого Баха і все не міг зупинитися — можна уявити, яке це справило враження на бійців і особливо місцевих мешканців. Під час служби в окупаційних військах у Відні (з травня 1945 по травень 1946) Ігор квартирував у однієї пані- музикантші, яка повністю «капітулювала» перед його виконавською майстерністю й говорила, що не чула рівних йому піаністів. Досить сказати, що зі своїм єдиним на все життя коханням, зі своєю майбутньою дружиною Людмилою Ігор Шамо також познайомився під звуки власного акордеону — це було на першому після перемоги військовому балу у Відні, де вперше зустрілися два лейтенанти медслужби. А невдовзі там же, у Відні, побралися. Навесні 1946-го вони нарешті демобілізувалися та у травні прибули до Києва —  такого вимріяного у фронтових снах...

Вже наступного дня, ще не знявши військової форми, Ігор полетів до консерваторії. І з того часу нарешті віддався музиці до останку.
І.Шамо прожив не дуже довге життя(1925-1982),але залишив серйозну творчу спадщину - з симфоній,концертів,кантат а також багато (біля 300) чудових українських  пісень...